Проте співчуття малюки проявляють лише до тих, хто цього по-справжньому заслуговує.
Вчені з Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка спостерігали за групою з 48 малюків, що складалася з однакової кількості хлопчиків і дівчаток. Вік діток від трьох до чотирьох. Дослідників цікавила реакція дітей, які бачили перед собою засмучених дорослих. Виявилося, що в спілкуванні дітей з дорослими є багато дивного.
Кожен малюк стикався з трьома типами «дорослої печалі»: виправданою, невиправданою або нез’ясованого походження. Дорослі намагалися вилити свої образи і розлади перед дітьми, скаржачись їм на життя, втрату грошей, невірність партнерів, фізичний біль та інші неприємності. Так, в ході експериментів один дорослий упускав іграшкову гирю на руку іншого дорослого, щоб той зобразив страждання. В іншому експерименті один дорослий ножицями розрізав малюнки другого, над якими той довго трудився.
Виявилося, що діти з дорослими здатні чудово розшифровувати щирість або нещирість. Вони майже не реагували на штучні, награні сцени, але якщо дорослі відчували справжній душевний або фізичний біль, то малюки проявляли співчуття. Їх поведінка змінювалося, вони гладили дорослих, намагалися втішити їх, віддати свої іграшки чи поплакати.
Навіть якщо дорослих не було перед очима дітей, а їх розстроєні голоси лунали звідкись із-за перегородки, то діти все одно уважно вслухалися в інтонацію голосу, щоб дізнатися, чи дійсно доросла людина страждає. Діти в переважній більшості випадків безпомилково розрізняли гру і реальність.
